Гракове зустрічає нашу автівку незвичною тишею. Сніг рипить під колесами. Ми під’їжджаємо до синього паркану, за яким будинок, що зазнав руйнувань. Це село на Харківщині опинилось в окупації в перші дні повномасштабного вторгнення.
Нам назустріч виходить чоловік середнього віку – вкрите передчасними зморшками обличчя і натруджені руки. Це Іван Васильович Дубовський. 55-річний чоловік все життя прожив у Граковому, маленькому селі на південному сході від Харкова. Тут він працював трактористом у місцевого фермера та ростив сина і доньку. Що таке війна – селяни відчули дуже болісно.
«Звідси до Чугуєва всього 60 км, за дві години росіяни були вже тут. Ми навіть не встигли нічого зрозуміти, як опинились в окупації. Ми просто вийшли на вулиці і спостерігали як всі ці танки та інша ворожа техніка заїхала в наше село, без жодного спротиву,» – згадує кінець лютого 2022 року вторгнення Іван Васильович.
Його син служив у війську в період АТО, пройшов Маріуполь та повернувся додому незадовго до повномасштабного вторгнення. Сам Іван Васильович теж допомагав армії чим міг. Інформація про це досить швидко надійшла російським військовим. Одного дня вони прийшли до родини пана Івана з обшуком – знайшли форму та документи сина і забрали обох «на підвал». Цей час був найважчим – їх обох катували та били. Згодом, не маючи жодних підстав утримувати селян, окупанти відпустили батька і сина.
Одразу після звільнення Гракового селяни самотужки знаходили кинуті боєприпаси та зброю.
«У сусідів в будинках, на городах – всюди ми знаходили снаряди, гранати, мінометні міни, кулемети та іншу зброю. Дуже багато… Було страшно, все поросло високою травою. Ми перший час навіть на город не наважувались ступити та й просто на вулицях не почувались в безпеці,»
Невдовзі в селі з’явились перші групи The HALO Trust та інших операторів гуманітарного розмінування. Завдяки сприянню Івана Васильовича та інших місцевих демінери почали очищати вулиці, городи та будинки від вибухової загрози. Згодом команди розмінування HALO також почали роботи на сільськогосподарських полях, у лісопосадках та на берегах річок. На сьогодні HALO очистила 114 Га землі в Пролісненській громаді (в т.ч. Граково). Ще 802 Га території залишаються замінованими чи перебувають в процесі розмінування.
«Там, де я працював, у фермера десь 500 Га, і все розмінували. Він має можливість обробляти землю. А з іншої сторони села, там ще багато земель нерозмінованих. В Граковому більше немає фермерів, однак в навколишніх селах – є. Дрібним фермерам важко, вони не можуть найняти приватну компанію для швидкого розмінування, а чекати роками на безкоштовну допомогу від держави вони не можуть. Тож якось власними силами намагаються щось розчистити,»
Розмінування України – тривалий процес, який вимагає комплексного підходу. Гуманітарні організації якісно розміновують території, та об’єм робіт настільки великий, що швидко охопити всіх, хто потребує допомоги, просто неможливо. Крім того, фермери часто не мають ґрунтовних свідчень того, що їхня земля несе небезпеку, однак все одно бояться її обробляти, адже ризик існує завжди.
Україна залишається найбільш замінованою країною в світі. Приватні компанії та військові, часом, можуть швидко провести розмінування, однак якість роботи залишатиметься під питанням. Кількість людей, які підриваються на мінах, на жаль, зростає.
Теперішня стратегія The HALO Trust полягає в нарощуванні об’ємів механічного розмінування та підвищенні технологічності за рахунок використання дронів та інших сучасних приладів.
Іван Васильович більше не працює трактористом у місцевого фермера, бо випробування полоном підірвали його здоров’я – чоловіку важко дається фізична робота. Однак, він та його родина сповнені оптимізму та рішучості.
«Якщо росіяни знову сюди сунуться, я їх не пущу, ми не пустимо. Ми готові захищатися, тож заскочити нас зненацька у них більше не вийде. Головне – вірити в перемогу,» – відповідає пан Іван на питання про страх знову опинитися в зоні протистояння.
«А ваші хлопці молодці! Дороги, посадки, поля, яри – регулярно їздять і розчищають. Молоді тендітні дівчата з міношукачами. Дивишся як вони працюють – і серце кров’ю обливається, »
Такі люди, як пан Іван, надихають нас невтомно працювати, бути вдячними за підтримку донорам, що фінансують нашу роботу, і наближати день, коли Україна буде знову безпечною.
