Знову спочатку: як пасічник з Харківщини вдруге відновлює родинну справу
Коротко
Бджолине господарство і житло добре відомого нам пасічника, В'ячеслава, зазнало руйнації через атаку БПЛА на будинок поруч. Втім, господар налаштований рішуче.
Вперше ми зустрілись із В’ячеславом Коляндою влітку минулого року. Тоді життєрадісний і сповнений енергії 50-річний чоловік радо зустрів нас, показав своє господарство і познайомив з особливостями бджолярства.
Ця справа для нього не просто джерело доходу, а традиція родини. Вулики, бджолині сім’ї, знання та майстерність передаються від батька до сина вже кілька поколінь поспіль. В юності В’ячеслав був байдужим до пасіки. Та з роками він дедалі більше цікавився і зрештою почав віддавати бджолярству весь свій час.
Повномасштабна війна, обстріли та окупація принесли багато втрат і горя в рідні краї В’ячеслава. Восени 2022го він спробував зберегти залишки бджолиних сімей, вперше в житті скуштував дикого меду, а потім невтомно працював ще 4 роки, відновлюючи втрачене. Та в січні 2026 року в будинок сусіда влучив ворожий дрон Ланцет. Уламки пошкодили й оселю В’ячеслава, а вогонь перекинувся на його господарські будівлі. Він кинувся рятувати пасіку, намагався гасити пожежу, однак полум’я понищило чимало.
Гаража і господарського приміщення більше нема. Ну все згоріло! Весь інвентар, всі надставки, всі сотові запаси... А коли в бджоляра закінчуються соти, то це вже не бджоляр. Все треба починати з нуля, а в нас мамі – 78, мені – 50, складно це. Однак, будемо починати і сподіватись на якусь допомогу від гуманітарних організацій,
– В’ячеслав налаштований рішуче.
Вулики з бджолами теж зазнали пошкоджень, деяким – поламало чи позривало дашки, а інші – просто повалило. Дізнатися скільки бджолиних сімей вижило В’ячеслав зможе лише з відлигою, коли температура почне підійматися вище +6°С, і комахи вилітатимуть на розвідку. До всього, під час гасіння пожежі господар пошкодив ногу і тепер носить гіпс, який зможе зняти лише з початком весни.
Втім, харківський бджоляр не готовий здаватись:
Нас не зламати. Ми не схильні до цього. Вони нас б’ють, а ми від того гартуємось. Це моя сімейна справа, спадщина моїх бабусі й дідуся. Я просто не можу її залишити; я маю передати її далі. На щастя, будинок стоїть, без вікон і дверей, але він стоїть. Тож ми вдячні всім благодійним організаціям, які допомагають у відновленні. Зокрема, HALO, яка не залишає нас сам на сам в нашій боротьбі, продовжує очищати землі та підтримує нас.
